СТАГ 30

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Гетеро Драгс Лімітед, Індія

Міжнародна непатентована назва: Stavudine

АТ код: J05AF04

Форма випуску: Капсули по 30 мг № 60

Діючі речовини: 1 капсула містить: ставудину 30 мг

Допоміжні речовини: Лактоза, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят

Фармакотерапевтична група: Противірусні препарати

Показання: Препарат застосовується у комбінованому лікуванні ВІЛ-інфікованих хворих

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/1598/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

СТАГ 30

(STAG 30)

СТАГ 40

(STAG 40)

 

Склад:

діюча речовина: stavudine;

1 капсула містить ставудину 30 мг або 40 мг;

допоміжні речовини: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят.

 

Лікарська форма. Капсули.

 

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05А F04.

 

Клінічні характеристики.

Показання. Препарат застосовується у комбінованому лікуванні ВІЛ-інфікованих хворих.

 

Протипоказання. Підвищена чутливість до ставудину або до інших компонентів препарату. Тяжкі порушення функції печінки. Дитячий вік до 6 років (для даної лікарської форми).

 

Спосіб застосування та дози. Капсули приймають внутрішньо. Для найкращого всмоктування препарату капсули бажано прийняти принаймні за одну годину до їди, запиваючи достатньою кількістю води (не менше 100 мл). Якщо це неможливо, то препарат можна приймати разом із легкою їжею.

Дорослим з масою тіла понад 60 кг призначають по 40 мг 2 рази на добу, пацієнтам з масою тіла менше 60 кг – по 30 мг 2 рази на добу. Інтервал між прийомами препарату – 12 годин.

Дітям старше 6 років із масою тіла менше 30 кг призначають у дозі 1 мг/кг маси тіла 2 рази на добу; дітям з масою тіла більше 30 кг призначають дозу по 30 мг 2 рази на добу. Інтервал між прийомами препарату становить 12 годин.

Якщо в процесі лікування розвиваються симптоми нейропатії (відчуття затерплості, поколювання чи біль у ступнях), ставудин необхідно відмінити. При негайному припиненні лікування зазначені симптоми зазвичай минають.

Дози препарату, що рекомендуються для лікування хворих із порушенням функції нирок:

Кліренс креатиніну, мл/хв	Доза ставудину, що рекомендується залежно від маси тіла хворого
	60 кг і більше	Менше 60 кг
Понад 50	40 мг кожні 12 годин	30 мг кожні 12 годин
26-50	20 мг кожні 12 годин*	15 мг кожні 12 годин*
10-25	20 мг кожні 24 години*	15 мг кожні 24 години*

* Рекомендовано застосовувати інші лікарські форми препарату.

 

Побічні реакції.

Периферична нейропатія: у дослідженнях комбінації ставудину з ламівудином та ефавіренцом частота периферичних неврологічних симптомів становила 19 % (у 6 % пацієнтів ступінь тяжкості симптомів був помірно тяжким та тяжким),  а  частота переривання лікування внаслідок нейропатії – 2 %. Дозозалежна периферична нейропатія спостерігалася й у дослідженнях ставудину як монотерапії. Зниження дози або відміна препарату призводили до зникнення симптомів.

Панкреатит: панкреатит, іноді з летальним кінцем, спостерігався у 2–3 % пацієнтів, залучених до клінічних досліджень монотерапії ставудину. Про панкреатит повідомлялося менш ніж у 1 % пацієнтів у дослідженнях комбінації ставудину з іншими антиретровірусними препаратами.

Лактат-ацидоз: при застосуванні аналогів нуклеозидів (окремо або в комбінації) повідомлялося про розвиток лактат-ацидозу, зазвичай асоційованого з гепатомегалією та стеатозом печінки.

При застосуванні ставудину та інших | аналогів нуклеозидів іноді повідомлялося про розвиток гепатиту або печінкової недостатності, що в деяких випадках була з летальним кінцем.

Синдром імунної реактивації: у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент проведення комплексної антиретровірусної терапії може виникати запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени.

Ліподистрофія та метаболічні відхилення: комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру (ліподистрофією) у ВІЛ-пацієнтів, включаючи втрату периферичного та лицьового підшкірного жиру, збільшення інтраабдомінального та вісцерального жиру, гіпертрофію молочних залоз та дорзоцервікальне накопичення жиру (бичачий горб).

Комбінована антиретровірусна терапія асоціювалася з|із| метаболічними розладами, такими як гіпертригліцеридемія|, гіперхолестеринемія|, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія|.

Остеонекроз: повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновизнаними факторами ризику ВІЛ-інфекції або у пацієнтів, які застосовували тривалу комбіновану антиретровірусну терапію.

Побічні реакції, які можливо пов’язані з лікуванням, перераховані нижче за класами систем організму та частотою виникнення. Частота визначається таким чином: дуже поширені (>1/10), поширені (>1/100, <1/10), непоширені (>1/1000, <1/100), рідко поширені (>1/1000, <1/100), дуже рідко поширені (<1/10000).

Ендокринні розлади: непоширені – гінекомастія.

Шлунково-кишкові розлади: поширені – діарея, абдомінальний біль, нудота, диспепсія; непоширені − панкреатит, блювання.

Система крові та лімфатична система: лімфаденопатія, анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, макроцитоз.

 

 

 

Загальні розлади: поширені – втома; непоширені – астенія, озноб, пропасниця.

Гепатобіліарні розлади: непоширені – гепатит або жовтяниця, жировий гепатоз.

Розлади метаболізму: поширені − ліпоатрофія, ліподистрофія; непоширені − лактат-ацидоз (у деяких випадках – з м'язовою слабкістю), анорексія.

Кістково-м’язові та сполучнотканинні розлади: непоширені − артралгія, міалгія.

Розлади нервової системи: поширені − периферичні неврологічні симптоми, включаючи периферичну невропатію, парестезію та периферичний неврит, запаморочення, порушення сну, головний біль, безсоння, порушення мислення, сонливість.

Психіатричні розлади: поширені − депресія; непоширені − тривожність, емоційна лабільність.

Розлади шкіри та підшкірних тканин: поширені − висип на шкірі, свербіж; непоширені − кропив’янка.

Лабораторні показники: підвищення рівнів печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ)), ліпази.

 

Передозування. Симптоми: слабкість, нудота, блювання, посилення проявів побічної дії.

Лікування: промивання шлунка та кишечнику, застосування ентеросорбентів (активоване вугілля), симптоматична терапія. Ефективність гемо- та перитонеального діалізу не доведена.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Вагітним призначають препарат тільки при наявності абсолютних показань.

ВІЛ-інфікованим жінкам ні в якому разі не можна дітей годувати груддю, оскільки це призведе до ВІЛ-інфікування дитини.

 

Діти. Препарат у даній лікарській формі призначають дітям старше 6 років.

 

Особливості застосування. Призначаючи лікування ставудином, слід ретельно спостерігати за станом здоров’я хворого. Перед призначенням препарату необхідно визначити функціональний стан нирок, наявність симптомів периферичної нейропатії (постійне поколювання, затерплість або біль у ділянці рук і/або ніг), а також стан підшлункової залози.

Ставудин може поліпшити стан хворого, але навіть під час лікування цим препаратом пацієнт залишається ВІЛ-інфікованим і повинен запобігати передачі інфекції іншій людині та дотримуватися всіх запобіжних заходів.

Якщо пацієнт випадково пропустив час прийому препарату, то наступного разу треба прийняти звичайну дозу. Не можна приймати подвійну дозу, щоб компенсувати пропущену.

Периферична нейропатія, хвороба печінки та нирок: під час лікування постійно контролюють функції печінки та нирок. При розвитку симптомів периферичної нейропатії, порушенні функції печінки і нирок відміняють препарат; лікування відновлюють після того, як ці симптоми минають.

Слід також контролювати рівень білірубіну, активність печінкових ферментів (АЛТ, АСТ, ЛФ), амілази та ліпази в плазмі крові.

Панкреатит: у пацієнтів, які перенесли панкреатит, це ускладнення при терапії ставудином розвивається з частотою 5 % порівняно з 2 % у пацієнтів без панкреатиту в анамнезі. За пацієнтами з високим ризиком розвитку панкреатиту слід вести ретельний нагляд щодо розвитку симптомів панкреатиту.

Гепатотоксичність: у пацієнтів з гепатитом або печінковою недостатністю препарат слід призначати з обережністю, враховуючи його потенційну гепатотоксичність. Якщо рівень печінкових трансаміназ (АЛТ/АСТ ) у 5 разів перевищує нормальний рівень, ставудин та інші потенційно гепатотоксичні препарати необхідно відмінити.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у

 

дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози в крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, існує ризик виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів в сироватці та глюкози в  крові. Лікування порушення розполілу ліпідів слід проводити у стаціонарі.

Лактат-ацидоз: при застосуванні аналогів нуклеозидів (окремо або в комбінації) повідомлялося про розвиток лактат-ацидозу, що зазвичай асоціюється з гепатомегалією та стеатозом печінки. Лактат-ацидоз розвивається після кількох тижнів або місяців лікування. Лікування аналогами нуклеозидів слід переривати, якщо розвивається симптоматична гіперлактатемія та метаболічний ацидоз/лактат-ацидоз, прогресуюча гепатомегалія або якщо швидко підвищуються рівні амінотрансфераз|.

Синдром імунної реактивації: у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент проведення комплексної антиретровірусної терапії може виникати запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени. Будь-які запальні симптоми необхідно оцінювати і, при необхідності, призначати відповідне лікування.

Остеонекроз: хоча його етіологія і вважається багатофакторною, про випадки остеонекрозу повідомлялося у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-хворобою та/або тривалою комплексною антиретровірусною терапією. Пацієнтам слід радити звертатися за медичною допомогою, якщо вони відчувають біль у суглобах, порушення рухливості суглобів та утруднення при русі.

Вплив на мітохондрії: нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня тяжкості. Кожна дитина, котра зазнає in utero впливу нуклеозидних чи нуклеотидних аналогів, навіть ВІЛ-негативна, має пройти клінічне та лабораторне обстеження на предмет можливого ураження мітохондрій.

Непереносимість лактози: пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не можна застосовувати цей препарат.

Одночасне застосування з диданозином та гідроксисечовиною: при одночасному застосуванні з диданозином та гідроксисечовиною збільшується ризик розвитку периферичної нейропатії та панкреатиту. Повідомлялося про летальні випадки внаслідок тяжкої печінкової недостатності при одночасному застосуванні ставудину з гідроксисечовиною, отже, гідроксисечовина не повинна застосовуватися для лікування хворих на ВІЛ-інфекцію.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і механізмами не проводилось. Але, враховуючи можливість побічних реакцій з боку центральної нервової системи, потрібно бути обережними при керуванні автомобілем та виконанні інших потенційно небезпечних видів діяльності, які потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. При одночасному застосуванні з диданозином ті гідроксисечовиною збільшується ризик розвитку периферичної нейропатії та панкреатиту.

Повідомлялося про летальні випадки внаслідок тяжкої печінкової недостатності при одночасному застосуванні ставудину з гідроксисечовиною, отже, гідроксисечовину не можна застосовувати для лікування хворих на ВІЛ-інфекцію.

Клінічно значущої взаємодії препарату з ламівудином не спостерігалося.

При одночасному застосуванні з зидовудином встановлений антагонізм противірусної дії обох препаратів (тобто за своєю дією цілком протилежні одне одному).

Дослідження in vitro продемонстрували, що активація ставудину пригнічується доксорубіцином і рибавірином, але не пригнічується іншими лікарськими препаратами, що застосовуються при ВІЛ-інфекції, які фосфорилуються так само (наприклад, диданозин, залцитабін, ганцикловір і фоскарнет). Тому при одночасному застосуванні ставудину з доксорубіцином або рибавірином слід проявляти обережність. Вплив ставудину на кінетику фосфорилювання інших аналогів нуклеозидів не досліджувався.

Клінічно значущих взаємодій ставудину з нелфінавіром не спостерігалося.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Як аналог тимідину, ставудин є противірусним препаратом, що  активний in vitro відносно ВІЛ-інфекції у клітинах людини. Під впливом клітинних кіназ він фосфорилується у ставудинтрифосфат, який пригнічує зворотну транскриптазу ВІЛ внаслідок конкуренції з природним субстратом тимідинтрифосфатом. Препарат також пригнічує синтез вірусної ДНК через індукцію термінування ланцюгів ДНК, що пояснюється відсутністю                 3'-гідроксильної групи, необхідної для елонгації ДНК. In vitro ставудинтрифосфат пригнічує клітинну ДНК-полімеразу g через пригнічення синтезу мітохондріальної ДНК. Його активність щодо клітинних ДНК полімераз a і b у 4000 і 40 разів відповідно нижча за зворотну транскриптазу ВІЛ. У результаті пасивування in  vitro, а також у ході дослідження ізолятів хворих після їх лікування були виділені штами ВІЛ‑1 зі зниженою чутливістю до ставудину. Однак дані щодо розвитку резистентності ВІЛ до ставудину in vivo обмежені, як і щодо перехресної резистентності до інших аналогів нуклеозидів.

Фармакокінетика. Абсолютна біодоступність становить 86 ± 18 %. Після прийому пероральних доз 0,5–0,67 мг/кг Сmах дорівнювало 810 ± 175 нг/мл. Значення Сmах (максимальної концентрації) і АUС (площа під кривою) збільшуються пропорційно дозі в дозовому інтервалі 0,033–4 мг/кг при пероральному застосуванні.

Період напіввиведення не залежить від дози і дорівнює 1,3 ± 0,2 години після прийому одноразової дози та 1,4 ± 0,2 години після багаторазового прийому препарату. Час напівжиття всередині клітини ставудинтрифосфату іп vitro дорівнює 3,5 години у лімфоцитах лінії СЕМ і в мононуклеарних клітинах периферичної крові, що дозволяє застосовувати препарат два рази на добу.

Загальний кліренс ставудину становить 594 ± 164 мл/хв, а нирковий кліренс – 237 ± 98 мл/хв, що вказує на активну канальцеву секрецію поряд із гломерулярною фільтрацією. Після перорального прийому в незміненому вигляді із сечею виводиться 34 ± 5 % одноразової дози або 40 ± 12 % – після багаторазового прийому пероральних доз; причому інші 60 % препарату, можливо, виділяються з організму іншими механізмами.

Для хворих зі зниженою функцією нирок рекомендується коригувати дозу препарату, оскільки зі зменшенням кліренсу креатиніну зменшується і кліренс ставудину.

Метаболізм ставудину людини не досліджувався.

Фармакокінетика ставудину літніх хворих не вивчалася.

Діти. Загальна експозиція ставудину у дітей та немовлят старше 14 днів, яким застосовують препарат у дозі 2 мг/кг/добу, така, як і у дорослих, які приймають препарат у дозі 1 мг/кг/добу. Кліренс ставудину становить близько 14 мл/хв/кг у дітей віком від 5 тижнів до 15 років,                 12 мл/хв/кг – у немовлят віком 14 – 28 днів, 5 мл/хв/кг – у новонароджених.

При захворюваннях нирок. Хворим зі зниженою функцією нирок рекомендується коригувати дозу препарату, оскільки зі зменшенням кліренсу креатиніну зменшується і кліренс ставудину.

При захворюваннях печінки. Фармакокінетика ставудину у хворих із порушеною функцією печінки та хворих із нормальною функцією печінки не відрізняється.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 30 мг – тверді желатинові капсули розміру №2, корпус білого кольору, кришечка – синього кольору, що містять порошок білого кольору;

капсули по 40 мг – тверді желатинові капсули розміру №2, корпус темно-малинового кольору, кришечка – чорного кольору, що містять порошок білого кольору.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі 15 – 30 °С.

 

Упаковка. По 60 капсул у контейнері; по 1 контейнеру у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. ГЕТЕРО ДРАГС ЛІМІТЕД.

 

Місцезнаходження. 22-110, І.D.A. Джейдіметла, Гідерабад-500055, A.P., Індія.